Товариство Захисту Ведмедів

Ведмідь у двох місцях обірвав дроти загорожі, але її напруги вивилося достатньо, щоб відлякати клишоного

Співжиття з дикою природою для людей завжди було не лише насущним, а й проблемним питанням. Бо, з одного боку, людина залежить від навколишнього середовища, отримуючи від нього багато потрібних харчів, а з другого – наражається на всі ризики «спілкування» з її сильними і великими представниками.

Сучасні реалії додають до цього пункту ще й речі, які виходять за межі простого виживання двох сторін, наприклад, браконьєрство – не задля щоденної їжі, а як способу отримати додаткову потужну дозу адреналіну, а також певних атрибутів у вигляді шкіри та голови, чи навіть якихось делікатесних статусних рецептів та ліків. Як правило, такі мисливці добре технічно оснащені і дикі звірі, на яких вони полюють, не мають жодних шансів на порятунок. Загалом, щороку в Українських Карпатах нелегально вбивається до 15 ведмедів.

Як наслідок, у природі катастрофічно зменшується кількість диких тварин, вони стають рідкісними вимираючими видами, занесеними до Червоної книги, і підлягають охороні. Але й це мало рятує ситуацію, бо збереження потребує не декларативних, а конкретних дій знаходження рівноваги і балансу співжиття.

Однією з організацій, яка намагається знайти цей баланс є Всесвітній фонд природи WWF) – міжнародна неурядова організація, що займається збереженням природи, дослідженнями та відновленням природного середовища. Місія WWF — запобігти наростаючій деградації природного середовища планети і досягти гармонії людини і природи. Головна мета — збереження біологічної різноманітності Землі WWF в Україні зосереджує свою увагу на двох знакових групах видів, одна з яких є великі хижаки: ведмідь, рись, вовк, кількість яких через браконьєрство, конфлікт з людиною та знищення місць існування, критично скоротилася. Але саме вони, великі хижаки, є видами-індикаторами здоров’я природних систем та рівноваги між природою та людиною.

Коли говорити конкретно про ведмедя бурого, то він є унікальним звіром, який споконвічно жив Карпатах. У пошуках їжї та самки він може долати величезні відстані Карпатами, заходячи на території інших країн, тому точно встановити їх популяцію в Карпатах неможливо. За різними даними орієнтовно, на території України у Карпатах бурих ведмедів налічується приблизно 150-200 особин. При цьому, у сусідній Румунії їх понад п’ять тисяч.

І живуть бурі ведмеді в українських горах далеко не в ідеальних умовах, де неконтрольована людська діяльність залишає їм все менше простору для життя. Вирубка лісів, побудова туристичних об’єктів з розвиненою інфраструктурою та величезною кількістю людей, інтенсивний туризм та масове збирання дарів лісів, все це забирає у ведмедів не тільки місця для нормального життя, а й харч. І хижак змушений «турбувати» людину, відбираючи їжу безпосередньо в неї, зокрема худобу та мед. Бо, якщо людина цілком свідомо вирушає в малинники та ожинники, якими ведмідь теж харчується, то що йому бідному робити, щоб вижити, як не лізти на пасіки, в кошари та стайні.

І тут власники можуть повестися по-різному: хтось – впасти в нерви та підстрелити нападника, що аж ніяк не вирішує проблеми, бо з часом якийсь інщий звір знову внадиться робити шкоду, а хтось піде дуже гуманним та ефективним шляхом – встановить «електричного пастуха», тобто не звичайну огорожу, яку ведмідь розіб’є однією лапою, а електричну, яка його відлякає несмертельним, але відчутним електричним зарядом і хвір втече, навіть попри велику любов до меду.

На сьогодні, таких «пастухів» у рамках проектів «Життя великим зижакам Європи» та «Співжиття заради збереження» за фінансової підтримки Євросоюзу та WWF Polska в Україні вже встановлено десять, і в їхній ефективності мали нагоду переконатися не тільки пасічники та фермери, а й члени нашої маленької групи, яка склададася з журналістів та представників даних проектів Богдана Вихора та Марічки Закалюжної.

Спочатку ми завітали до Мізунського лісництва Державного підприємстів «Вигодське лісове господарство», на території якого є пасіка. Пасіка розташована впритул до лісу, і є дуже зручною для ведмедя, який приходив сюди впродовж останніх чотирьох років. Як розповідає його багаторічний керівник Володимир Данчук, тільки минулого року ведмідь за один тиждень знищив 16 вуликів, навідувавшись щоночі. Спочатку працівники думали, що це якісь хулігани, але коли побачили ведмежі сліди, то все зрозуміли. Що вони вже й не робили, щоб його відлякати: навіть кидали у відро петарди – нічого не допомогло. Їхні колеги з Солотвинського лісництва в аналогічній ситуації вмикали гучномовець та цілу ніч світили прожектором, але й це не відлякало звіра.

Приходив він вже й цього року неодноразово. Останні рази за декілька днів до нашого візиту. Але його вже зупинив електричний пастух, ведмідь у двох місцях обірвав дроти загорожі, але її напруги вивилося достатньо, щоб відлякати клишоного, і він повернувся до лісу. Тож, цього року завдяки «електричному» пастуху лісівники будуть з медом, наскільки це дозволяють, певна річ, погодні умови, бо цьогорічні травневі день у день дощі залишили вулики майже без меду.

Як каже Анатолій Вертепний – провідний районний мисливець Вигодського лісгоспу, зустріти у лісі ведмедя – не дивина. Згадує про чоловіка, який втікаючи від ведмедя, заліз на дерево, звір поліз за ним і відірвав підошву на взутті, добре, що не поліз далі. Неодноразово люди бачили, як ведмеді ласують малинами чи ожинами, навіть можна побачити ведмедицю з ведмежатами. Ведмеді, загалом, мирні істоти, ніколи не нападають першими, тільки захищаючи ведмежат чи територію з їжею, тими самими малинниками чи ожинниками. яких для звірів через масове збирання ягід людьми, стає дедалі менше. І тому частішають напади ведмедів на вулики, навіть поблизу людських осель та доріг, бо тварини у пошуках їжі втрачають страх перед людьми, стаючи, своєю, чергою, легкою здобиччю браконьєрів.

Охороняє електричний пастух і пасіку у урочищі Никовата у селі Микуличин. Як розповідає Михайло Томашевський, пасіка вже ставала здобутком бурого ласуна. Тож пан Михайло через Інтернет знайшов представників WWF в Україні та замовив собі електричного пастуха. І вже цим врятував своє маленьке господарство.

А якої шкоди може нанести цей звір, горяни знають з власного досвіду. Пан Михайло веде нас до колишньої стайні, яка розташована неподалік, де 1994 року ведмідь серед ночі напав на стайню з коровами. Гострими пазурми, слід від яких ще залишився на дереві, видер дошки та частину стріхи і заліз досередини. Газдиня, хата якої за метрів сто від стайні, чула страшний ведмежий рев та передсмертну агонію маржини. Але що вона могла вдіяти? А пес забився до буди і сидів в ній ще три дні, не виходячи надвір…

Місцеві люди теж згадують зустрічі з ведмедем, а на запитання, чи не бояться такого сусідства, 86-річна Марія Томашевська відповідає, що якби боялася, то все життя тут би не прожила. І додає, що зранку на її обійстя приходять косулі та олені поласувати городиною, тож не самими хижаками багата природа.

Також електричний пастух охороняє овець на полонині Маковиця в Яремче. Роман Галинчук, який вже четвертий рік займається тут сироваріням, розповідає, що випасає 300 овець на площі біля 50 гектарів. І, звичайно, охопити такі території електричною загорожею неможливо, тому під час випасання інколи трапляються, коли овець забирають вовки чи ведмеді, але принаймні в стаї, вони захищені надійно.

Зрештою, практика електричних пастухів поширена у цілому світі. Ними як захищаються зовні від нападів хижаків, так і утримують свійську худобу у межах пасовища чи загорож. Для України ця практика ще досить нова, але з кожним роком зростає попит на них. Бо й сам електропастух простий і надійний у користуванні, Крім дротів, якими циркулює електричний струм, є ще генератор імпульсів та джерело енергії – один блок сонячної батареї, тобто система працює в автономному режимі. Електричний заряд настільки малий, що не здатний надати шкоди тварині. але виликає неприємні відчуття і спонукає до втечі. Звичайно, також потрібно вивісити застережуючу табличку для випадкових перехожих, а то й любителів позаритися на чуже добро. А повертаючись до життя та побуту горян, варто зазначити, що дикі звіри завжди були загрозою для гірських мешканців, не так для людей, як для худоби, тому й будувалися ґражди як фортеці для захисту від хижаків. Але часи змінюються і гражди відійшли в минуле. І приходять їм на зміну різні сучасні інновації, зокрема і «електропастухи», які набагато надійніше захищають пасіки та маржину від нападів диких звірів.

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*

gtag('config', 'UA-85272407-14');