Товариство Захисту Ведмедів

Домажир: там, де живуть щасливі ведмеді

Одинадцятою мешканкою ведмежого притулку «Домажир» на Яворівщині стала ведмедиця Ласка. Тут у неї є все, що потрібно клишоногим, окрім волі, де вона не змогла б вижити, бо все своє життя провели у тісній клітці в приватному звіринці в Покровську. Дитинство Ласка провела під Києвом, де була мішенню для цькування мисливськими собаками на притравлювальній станції. Згодом опинилася у приватному звіринці в Покровську на Донеччині. Крім Ласки, у тісних клітках поневірялися ще кілька ведмедів і левів. За звільнення цих тварин, які замерзали і голодували, боролися багато людей.
Зрештою людяність перемогла і звірів за рішенням суду звільнили, точніше відправили у місця, де вони зможуть жити в умовах, наближених до дикої природи. Ласку з Покровська спочатку відправили до Запоріжжя, а потім вона здолала 1100 кілометрів до ведмежого притулку на Львівщині. Домажир – село недалеко від Львова. Але щоби потрапити до притулку, потрібно доїхати до Ямельні, де буде дороговказ «Ведмежий притулок «Домажир» 2 км». Перший камінь тут був закладений у травні 2016 року. Засновником притулку є австрійський фонд «Чотири лапи».

«Чотири лапи» – це австрійський фонд, який заснував притулок і продовжує далі його створювати. Фонд відомий тим, що вже 31 рік рятує тварин по усьому світові, не тільки бурих ведмедів, а й великий котячих, також тварин на фермах. Ми зосередилися в Україні на порятунку ведмедів, притаманних нашій території. Також рятуємо вуличних собаках. Це два проекти, які існують зараз в Україні», – розповідає менеджерка з маркетингу Сніжана Палажченко.

Перший мешканець Домажир: там, де живуть щасливі ведмеді (фото, відео) Загальна площа притулку – 20 гектарів, сьогодні облаштовано 7,7 гектара. Коли тут оселився перший мешканець, Потап, у Домажирі було усього декілька вольєрів, адміністративна споруда та бер-боркси. Зараз тут з’явилася відпочинково-розважальна зона з кафе та сувенірною крамницею.

Поміж великими лісовими вольєрами петляє вимощена стежка, яка час від часу підводить до засклених підвищень, звідки зручно спостерігати за клишоногими. Вольєри обладнані спеціальною системою під струмом, яка дещо нагадує «Парк юрського періоду» тільки менших масштабів. Більшість мешканців саме десь ховаються, а ось загальний улюбленець Потап, як завжди, влаштував цілу виставу своїми забавами. Спочатку він намагався зламати гілку, а коли йому це, нарешті, вдалося, почав активно нею розмахувати. Ще трохи покачався на спині і зрештою зацікавився відвідувачами. За мить Потап вже розглядав нас зблизька чи радше демонстрував себе. Коли ж йому це набридло, пішов до улюбленого дерева чухати спинку. Сніжана розповідає, що Потапа усі люблять, і навіть горнятка з його зображенням розходяться найшвидше у сувенірній крамниці.

Але таким життя Потапа стало менше двох років тому, до того він провів дев’ять років утісній клітці при ресторані на Буковині. Коли заклад збанкрутував, і ведмедя нічим було годувати, місцеві активісти почали бити на сполох. Зрештою нещасну тварину вдалося звільнити. Для порятунку тварини на Буковину вирушив спецавтомобіль з болгарського притулку. Дорога видалася складною: через стрес велетень вагою близько 300 кілограмів став розгойдувати машину. Та, незважаючи на труднощі, Потап таки дістався Домажира, де дуже швидко став освоювати нові для себе речі – купання в басейні, видряпування на дерева тощо.

А ось одинадцяту мешканку Домажира Ласку раніше звали Маша, але оскільки вона мала стати вже третьою Машею у притулку, ведмедиці дали нове ім’я, яке їй дуже пасує. Клишонога вирізняється неабияким розумом та допитливістю. Першим ділом вона швидко з’ясувала, де проходить струм. Старший доглядач Роман Галас запевняє, що Ласка геть небоязка і усім цікавиться. «Ведмедиця нормально звикала до нового місця. Коли тварину перевозять – це для неї стрес, але Ласка має досить нормальний психологічний стан. Вона не замкнута в собі, усім цікавиться, допитлива, починає лазити по деревах, шукати, бігати, рити, нормально пристосовується. Проблем із нею немає», – розповідає Роман. Дерева для Ласки – річ геть нова. У тісній клітці вона нічого подібного не бачила, але дуже швидко опановує лазіння по деревах. Побачивши незнайомців, Ласка вирішила заховатися і краєм ока продовжувала спостерігати за тим, що відбувається. Вона ще освоюється, і як всі нові мешканці притулку їсть усе без розбору. Роман каже, що це тому, що раніше тварин годували чим-небудь і нерегулярно, от і бояться клишоногі, що залишаться голодні, тому їдять усе, що дають. А за якийсь час звикають і починають перебирати харчами: хтось любить виноград, хтось рибу, комусь подавай помідори, а інший їх на дух терпіти не може. На Ласку ще чекає огляд ветеринарів. Згодом її переведуть у більший вольєр з басейном.

Христя і всі-всі-всі 

«Наша найстарша мешканка – ведмедиця Христина. Їй за паспортом 25 років, але ми маємо інформацію, що їй насправді більше років, ніж сказав власник, тобто десь 27 років. Це доволі поважний вік для ведмедів, тому що в умовах неволі вони живуть до 40, але це за умови ветеринарного догляду, відсутності стресу тощо. У природі ведмеді живуть у середньому 25 років. Христя має безліч різних хвороб. Серед них це і проблемами із внутрішніми органами, і психологічні –стереотипія», – розповідає Сніжана Палачженко. Христя – тянь-шанський ведмідь, багато років вона виступала у цирку, а також господар часто її використовував для розваг у ресторанах. Невеликих розмірів тварину (Христя важить близько 100 кілограмів) майже постійно тягали на поводку як собаку. А ще – поїли алкоголем. Тепер у ведмедиці проблеми з печінкою. Христя не любить зайвої уваги і часто просто ховається. Вона єдина з мешканців притулку, у кого зимова сплячка була неміцною – ведмедиця пробуджувалася практично через день. Сусідкою Христі є ще одна циркова ведмедиця – Зоя. У тварини окрема невелика загорожа, яка має вберегти її від травм. Зоя – ще один приклад людської жорстокості і байдужості. Вона практично сліпа, адже щоби тварина не лякалася яскравого світла софітів, її осліпили. Працівники притулку не знають, як саме це відбулося, але, найімовірніше, у хімічний спосіб. У Зоїній загорожі нема ні дерев, ні іграшок, ні басейну – будь-яка перешкода для неї небезпечна. Ведмедиця постійно намотує кола – це тому, що практично усі тварини, які сюди потрапляють, страждають на стереотипію – вони або постійно повторюють один маршрут по колу, або тупцюють з лапи на лапу. «Звісно, більшість тварин страждає на стереотипію, коли повторює те, що вони робили у вузьких клітках, не могла розігнутися повністю і стати на задні лапи. Тварина намотувала круги по вольєру. У природі ведмеді потребують величезних територій. Вони одинаки і можуть долати до 40 кілометрів на день, а у тісних клітках вони не могли цього робити», – пояснює Сніжана.

Процес лікування стеротипії дуже складний і тривалий.

«Ми не можемо сказати, що це відбудеться за день-два, тиждень чи рік. Все дуже індивідуально. Для цього, аби тварина не стереотипила, ведмідь чи ведмедиця, їм, наприклад, ховають їжу по території, в різні місця – десь на дерево яблуко засунули, десь у дуплі щось заховали. І коли тварина шукає їжу, вона відволікається. Тобто у такий спосіб ми намагаємося прибрати стереотипію. Також для цього є і медична допомога – це певні ліки, які тварини отримують. Все дуже індивідуально, як і з лікуванням людей», – розповідає менеджерка.

 

За розмовою дуже спокійно спостерігає ведмедиця Маша. Вона зручно вмостилася у заздалегідь виритій ямці – тільки час від часу змінює позу. Тварина має гарний вигляд, доглянутий, але попереднє спілкування з людьми все ж залишило свій слід на Маші. У неї немає хвоста. Колись Маша жила на притравлювальній станції, де на неї нацьковували мисливських псів, які й відгризли ведмедиці хвіст.

Решти мешканців притулку наразі не видно. Не показується і найжвавіша пара клишоногих – Настя і Бодя. Вони ділять вольєр, бо товаришують із дитинства, а потрапили до Домажира із житомирського притулку. Їхні ігри чи не найбільше приваблюють глядачів, а притулок із завидною регулярністю виставляє у соцмережах відео з пригодами веселої парочки.

Перше знайомство з природою

Сьогодні всі мешканці Домажира мають цілком щасливий вигляд, хоча у кожного своя трагічна історія: когось цькували собаками, з когось знущались у цирку, хтось все життя провів у клітці площею в декілька квадратних метрів. Спільне в цьому усьому – знущалися з тварин люди і водночас люди їх врятували і захистили. «Наша мета – врятувати більше тварин. Ми плануємо збільшити територію до 20,5 га, на якій мешкатимуть десь близько 30 врятованих тварин загалом. Ми можемо врятувати ще десь близько 20 ведмедів. Цього року найближчі перспективи – це врятованих ще 5-6 тварин до кінця року. Для цього будуються нові вольєри – два менших адаптаційних, куди тварина одразу потрапляє після рятувальної операції і два великих лісових вольєри як ці з деревами», – показує менеджерка Сніжана. Вона додає, що саме у притулках таких, як в Домажирі тварини часто роблять свої перші кроки.

«Вольєр – це місце з природним грунтом, з деревами і всім необхідним для ведмедя. Басейни. Вони купаються у дикій природі, і те саме роблять у нас. Дуже часто у нас тварини роблять перші кроки на траві, вони вперше на неї стають. У нас були випадки, коли тварина жила у клітці 9 кв м чи навіть 1, то вона не мали доступу до грунту і навіть не знала, що таке зимовий сон. Тобто ведмеді навчилися у нас цієї зими або навіть не навчилися, а відновили у собі інстинкт зимівлі. Це нормально для клишоногого спати взимку», – продовжує Сніжана. Вона пояснює, що утримання подібного притулку – річ не з дешевих і потребує чималих капіталовкладень.

«Залежно від ведмедя вони з’їдають від 5 до 30 кілограмів їжі на день, залежно від ведмедя і сезону. Але це не тільки обходиться їжею. Це ще вся електрика, медицина, рятувальні операції. Дуже коштовним є рятування ведмедів – це коли виїжджає група ветеринарів, менеджменту. Ось Ласку – останню врятовану ведмедицю ми везли аж із Запоріжжя 20 годин. Для цього треба було підготувати усю рятувальну групу. І завести тварину, і надати їй першу необхідну допомогу, тобто оглянути її, просканувати внутрішні органи тощо.

Наші доглядальники – це професіонали, люди з біологічною та ветеринарною освітою. Також до нас приїжджають на ветеринарні огляди та операції колеги з Німеччини. Крім того, ми вже залучаємо наших ветеринарів зі Львова. До прикладу, ми співпрацювали з ветеринарами ЛКП «Лев», з ветеринарами з університету, які переймають досвід лікування диких тварин», – розповіла Сніжана. Домажир – це не просто місце, де звільнені тварини живуть в умовах, наближених до природних. Це місце, де кожен може побачити наслідки людської жорстокості. Тут діти швидше за дорослих усвідомлюють, що цирк з тваринами – це погано, що ведмідь не може жити у тісній клітці. До речі, в Домажирі навіть є така клітка, де кожен охочий може відчути, як почувається заґратована тварина. Торік у ведмежому притулку на Львівщині побувало 35 тисяч людей, нинішнього року очікують ще більше відвідувачів.

«Ми очікували, що до нас торік прийде близько 30 тисяч відвідувачів, натомість було 35 тисяч людей. Ми вже бачимо, що це сімейне місце, сюди приходять з дітьми, щоби провести час, послухати історії про ведмедів. Дуже часто наприкінці екскурсії діти говорили батькам: «А чому ви водили нас в цирк? Ви такі розумні, ви ж знали, що цього не можна робити!» Ми раді, що до кінця екскурсії люди починають змінювати свою думку про ставлення до диких тварин, чому вони мають жити у лісі, а не в клітці. Ми раді, що ці 35 тисяч людей щось для себе таки винесли.

Цього року ми більше працюємо на школи. Хочемо, щоби до нас приїжджало більше шкільних екскурсій, щоб тут можна було не лише побачити ведмедів, а дізнатися у лісовій школі, як доглядають за цими тваринами. Можливо, щось з біології тварин. Ми також хочемо тут розвивати ремесла, бо «Чотири лапи» завжди намагаються не втрачати реальності з місцем, куди вони прийшли, де вони побудували притулки. Я говорю про майстер-класи з розпису, наприклад, яворівської іграшки, тобто того, що притаманне цій території», – ділиться планами на майбутнє менеджерка Сніжана.

А тим часом за усім цим спостерігає ще один мешканець притулку, який на відміну від усіх інших, живе не у вольєрі і може пересуватися, куди йому заманеться. Це Оскар – великий собацюра, який потрапив до Домажира з ЛКП «Лев». Дуже товариський пес радо знайомиться з усіма відвідувачами. Домажир же готується до літнього сезону. Працівники закінчують чистити басейни, де вже небавом зможуть насолоджуватися купанням тутешні чотирилапі мешканці. Крім Домажира, в Україні є ще кілька притулки для ведмедів, звільнених з неволі – це «Синевир» та «White Rock», але навряд чи цього достатньо, щоби згодом розмістити у них всіх клишоногих, які досі залишаються у цирках, приватних звіринцях та на притравлювальних станціях.

Оксана ДУДАР

Всі фото Микити ПЕЧЕНИКА

Джерело

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*

gtag('config', 'UA-85272407-14');