Товариство Захисту Ведмедів

Синевирського ведмедя навчали танцювати на розжареній плиті.

Найбільший у Європі і єдиний в Україні Реабілітаційний центр бурих ведмедів площею 12 гектарів відкрили на території Національного природного парку «Синевир» позаторік. Місце підбирали таке, щоб було близьким до умов життя цих тварин у дикій природі. І, звичайно, щоб воно сприяло їхньому поверненню до нормального життя.

Про те, як жилося ведмедикам досі, й у страшному сні не присниться.

Від спеки товстошкірі рятуються, купаючись у басейні. Фото автора

Найстаршій Ірі — 30 років

Скажімо, Беня, коли потрапив до центру навесні 2012 року, був схожий на жахливу істоту: худий, кошлатий, змучений. Його безсердечні власники вчили танцювати на розжареній плиті. Тварина була змушена перебирати лапами по гарячій поверхні й терпіти біль. Такі муки призвели до того, що Беня, почувши музику чи побачивши наближення людини, починав нервово підтанцьовувати. Після тривалого лікування під умілим наглядом працівників центру ведмідь додав 80 відсотків у вазі. Та, щоб позбутися набутого рефлексу підстрибування, потрібен час.

Несолодко жилося і шестирічній ведмедиці Розі, яку привезли з Вінниччини у грудні 2011-го. Вона жила 5 років у дуже маленькій клітці на автозаправці поблизу траси. Тварина вдихала вихлопні гази рецепторами нюху, які в цих тварин у сто разів чутливіші, ніж у людини, її дуже погано годували. П’ять разів Роза пробувала втекти, що було дуже небезпечно, адже поряд розташовані населені пункти…

А ось чотирирічний ведмідь Потап тривалий час прожив у тісній клітці спортивного клубу в Луганську, служачи приманкою для мисливських собак. Власники одягли йому нашийник, коли він ще був зовсім малим, і не знімали. Ведмідь ріс, а нашийник врізався у тіло, утворивши 20-сантиметровий кривавий слід. До центру Потапа забрали примусово, а господар заплатив штраф за знущання з тварини.

Найстаршу жительку центру тут лагідно називають «бабусею»: ведмедиця Іра за своє довге 30-річне життя теж натерпілася чимало. Будні її проходили у клітках, де підлога була з арматури. Від ходіння по такому настилу кігті тварини врізалися у лапи, їй важко було пересуватися. Іру привезли до реабілітаційного центру із міста Городок Хмельницької області.

Ведмідь Дюрій — найперший і найбільший мешканець центру, який тепер важить 380 кілограмів. До листопада 2011 року клишоногий постійно голодував, харчуючись лише відходами. Тварина жила у тісному дерев’яному будиночку й була приманкою для туристів. Восьмирічного ведмедя примусово забрали працівники реабілітаційного центру із полонини Драгобрат, що на Рахівщині.

Ведмедів навчають шукати їжу

Мишко просив молока і радів солодощам

Ведмеді Стелл, Бубочка та Малиш потрапили до центру через те, що не піддавалися дресируванню. Стелла утримували у рівненському пересувному цирку-шапіто, і власники, які купили ведмедя за власні кошти, подарували його національному парку, щоб тварині жилося краще.

Непокірного Малиша циркачі продали у приватні руки, а підприємець зачинив ведмедя у трейлері, де були жахливі умови. Виявили ведмедя журналісти у селі Кідьош Берегівського району Закарпаття, згодом під громадським контролем його перевезли до центру в НПП «Синевир».

Схожа доля у грайливої Бубочки, яка із цирку потрапила у приватні руки. Та коли ведмедиця захворіла, господиня передала її з Харкова до реабілітаційного центру. Тут вона швидко одужала і знайшла спільну мову з іншими мешканцями ведмежого притулку.

Наймолодших ведмедиків центру Вінні та Мишка знайшли просто у лісі без їхніх мам. За словами природоохоронців, із ведмедицями трапилося якесь лихо, адже вони ніколи не залишають маля до трьох років.

Вінні утримували і ростили два роки турботливі господарі. А коли вирішили відпустити у природу, він повертався. Зрозумівши, що в дикій природі ведмедикові не вижити, господарі віддали його до дбайливих рук працівників національного парку.

Мишко потрапив до реабілітаційного центру теж із лісу. Маленького ведмедика знайшов біля річки хлопчик і приніс додому, потім передав його природоохоронцям.

— Мишка принесли до нас дуже маленьким у квітні 2013 року, — розповідає ветеринарний лікар Михайло Маслей. — Йому було три місяці, й важив усього 3 кг 600 грамів. Він поводився, як мала дитинка: просив молока, грався і радів солодощам.

Ветеринарний лікар став Мишкові за матір: годував кожні 4 години із соски молоком, встаючи до нього навіть уночі, грався з ним, щоб розвинути фізично. Нині Мишкові сім місяців, він живе в окремій клітці, ласує кавунами та важить уже 18 кілограмів. Туристів до нього не підпускають, щоб не травмували психіку шумом і фотоспалахами.

Близько до клітки можуть підходити тільки працівники

До гурту треба привчати

В огороджених вольєрах ведмеді живуть у напіввільних умовах, як на курорті. Тут вони їдять, купаються, граються і вчаться жити мирно, відповідно до потреб їхнього виду.

— Наше завдання — повністю повернути ведмедям природні інстинкти та навчити їх жити злагоджено у великому вольєрі, — розповідає Михайло Маслей. — Уже разом гуляють Потап, Бубочка, Роза, Вінні, Стелл та Іра. Інших ведмедів ми поки що привчаємо до спільних прогулянок, адже вони ще можуть побитися між собою. Кожна тварина має власний характер, одні звикають до нових сусідів швидко, іншим для адаптації потрібен час.

Зусиллями працівників реабілітаційного центру до ведмедів повернулися деякі інстинкти, закладені природою. До прикладу, «бабуся» Іра проспала взимку 4 місяці, щоправда, в барлозі, який мостила собі Роза. Гуляючи територією, ведмедики шукають потрібні трави і їдять їх: розбиратися у рослинності — теж їхнє природне обдаровання.

Щоб навчити ведмедів шукати їжу, доглядачі розкидають харчі по вольєру, ховають їх, підвішують. У такий спосіб клишоногі самі змушені підібрати, дістати чи знайти харч.

Від спеки товстошкірі рятуються, купаючись у басейні чи приймаючи імпровізований «душ».

— Спочатку ведмеді обережно підходили до басейну, однією лапою пробували воду, — розповідає охоронець Юрій. — Найсміливішою виявилася Бубочка, яка одразу ж кинулася купатися. Пам’ятаємо, як вона штовхнула Дюрія, що довго не наважувався стрибнути у воду.

Більшість ведмедів уже повністю реабілітувалися, набрали потрібну вагу і готові до випуску у великий вольєр.

«Стримує нас лише нестача відеоспостереження і техніки, аби стежити за ними, — розповідає директор Реабілітаційного центру бурих ведмедів Ярослав Бундзяк. — Випустивши ведмедів на своєрідну волю, ми й надалі годуватимемо їх, лікуватимемо і спостерігатимемо за поведінкою. Повністю відпустити ведмедів не можна, адже вони ніколи не жили у дикій природі».

Для нормального функціонування центру треба ще зробити чимало. Попри все, ведмедики чудово почуваються на території Національного природного парку «Синевир». Їх турбують лише туристи, які із захопленням спостерігають за їхнім життям і розвагами.

ДОВІДКА

За добу одному звірові потрібно з’їсти 17 кг продуктів. За місяць десятеро ведмедів центру з’їдають: м’яса — 350 кг, риби — 420 кг, борошна — 500 кг, моркви — 1 тонну, яблук — 1 тонну, хліба — понад 900 кг, кавунів — 100—200 кг.

За день ведмідь зазвичай випиває 10 літрів води, у спеку норма значно збільшується. Воду люблять джерельну і дуже чисту, тому кормові корита обов’язково миють перед тим, як налити туди води.

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*

gtag('config', 'UA-85272407-14');