Товариство Захисту Ведмедів

Реабілітаційний центр в селі Березівка Житомирского района.

 

Тут створені всі умови для комфортного утримання тварин. Територія площею 10 тисяч кв. м обнесена сіткою, що досягає трьох метрів у висоту.

Парк побудований в дуже короткий термін — всього за два місяці. У парк інвестували 100 тисяч євро. Найближчим часом його планують поглибити в ліс ще на кілька гектарів.

— Парк умовно розділений на три секції, в кожній з яких є басейн і приміщення для тварин, — розповідає керівник проекту «4 лапи» Амір Халіл (на фото). — Триметрова огорожа навколо парку оснащена електропастух. Пульсуючий струм повністю безпечний для тварин.

27 листопада перший ведмежа переїхав в спеціально облаштований парк в селі Березівка ​​Житомирського району.

 

Тут і далі – ведмеді з Центру порятунку ведмедів «Надія» (Житомирська область). Авторка світлин – Марина Шквиря

 

Людина здавна взаємодіє з великими хижими тваринами. Спершу вона була частиною їхнього раціону, згодом, навчившись оборонятися, сама полювала на них. Людина боялася і міфологізувала хижаків, намагалася стати в той чи інший спосіб причетною до них. Досі цікавіть до диких тварин нерідко супроводжується жорстоким поводженням із ними. Це – проблема загальнопланетарного масштабу, і Україна тут, на жаль, не є винятком. Про етичну неприйнятність і неправовий характер багатьох сучасних практик утримання, виховання й використання великих хижаків, а також про шляхи реабілітації тварин, які постраждали від людської жорстокості, розповіла для відеосюжетів Української медіа-платформи «Idealist.media» зоолог Київського зоопарку та Центру порятунку ведмедів «Надія», створеного міжнародною благодійною організацією «Four paws», науковий співробітник відділу фауни і систематики хребетних Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Марина Шквиря.

За словами дослідниці, утримання диких тварин у неволі все ще можна схарактеризувати як жорстоке й негуманне, хоча люди звикли до таких практик і у переважній своїй більшості не вважають їх неприйнятними. Йдеться насамперед про функціонування цирків-шапіто, пересувних і приватних звіринців, цькувальних станцій і так званих «жовчних ферм», фотографування з дитинчатами великих котів (левів, леопардів, тигрів) тощо. Варто пам’ятати, що невиправдано жорстока дресура відбувається переважно шляхом закріплення в дикої тварини умовного рефлексу за рахунок завдавання їй болю. Наприклад, ведмедів-«танцюристів» змушують тупцяти розжареною поверхнею під звуки певних мелодій або сплескування долонями. Спокійної поведінки та безпечності дитинчат великих котів досягають шляхом згодовування їм седативних препаратів (медичних засобів, що пригнічують нервову діяльність), через гіподинамію та виснаження організму, видалення кігтів та ікл. Дорослішаючи, такі особини найчастіше недобирають у вазі та зрості, хворіють на рахіт, а подальша їхня доля сумна, бо вони втрачають свою естетичну привабливість і стають комерційно невигідними для утримувачів, а також небезпечними для потенційних користувачів такої «послуги».

Ці та інші практики завдають не лише фізичної, а й психологічної шкоди – тварини постійно перебувають у стані страху і стресу, адже їх позбавлено умов для реалізації своєї природної поведінки. З іншого боку, вилучені в недобросовісних утримувачів, вони не можуть бути повернуті у природне середовище, бо не пристосовані до виживання в ньому. Опікуються такими тваринами різноманітні міжнародні, національні й локальні зоозахисні організації, за ініціативи та фінансової підтримки яких у різних країнах світу споруджуються й облаштовуються притулки і реабілітаційні центри для звірів, постраждалих від людської жорстокості. Два основні завдання зоозахисників – рятувати тварин та навчати людей гуманності. В нашій країні зоозахисний рух тільки починає набирати обертів. Спершу подібні функції подеколи виконували (а часом – і нині продовжують виконувати) українські зоопарки, проте такий напрям роботи не є властивим для них, тому що вони покликані передусім забезпечувати збереження та розмноження рідкісних видів тварин. Нині ж в Україні побільшало спеціалізованих закладів. Серед них – реабілітаційний центр для бурих ведмедів, розташований на території Національного природного парку «Синевир» (Закарпаття), Центр порятунку ведмедів «Надія» неподалік Житомира, заснований міжнародною благодійною організацією «Four Paws», Центр реабілітації диких тварин Галицького національного природного парку (Івано-Франківська область, м. Галич). За кошти організації «Four Paws» споруджується ще один притулок поряд зі Львовом. Проте бракує притулків для екзотичних тварин, обмаль закладів для великих хижаків.

М. Шквиря також розповіла, як відбувається процес посттравматичного відновлення тварини. Спершу її доправляють до реабілітаційного центру – у безпечний для неї самої та для людей спосіб, а також із використанням спеціального транспорту й за допомогою кваліфікованого персоналу. По прибутті на місце призначення тварина проходить ретельний медичний огляд (зазвичай під анестезією): фахівці виконують ультразвукове дослідження її внутрішніх органів, обстежують рани та шрами, беруть на аналіз зразки шерсті, крові тощо, часом навіть проводять косметичні процедури (вичісують ковтуни, стрижуть несточені кігті), лікують зуби, вакцинують. Далі тварина впродовж певного часу утримується в карантинних умовах і адаптується до нового місця проживання. Фахівці обирають раціон, що відповідає вікові тварини, її станові здоров’я (зокрема шлунково-кишкового тракту), порі року. Проте на цьому ветеринарний догляд не закінчується – по суті, він здійснюється регулярно, адже тварин щороку вакцинують і дегельмінтизують.

Не менш важливим, аніж догляд за фізичним станом тварини, є створення умов для реалізації її природної поведінки – насамперед облаштування вольєрів з елементами природного ландшафту (скелями, водоспадами, рослинністю). Співробітники реабілітаційних центрів стимулюють тварин не втрачати інтересу до життя – плавати, бігати, лазити, ховатися, полювати, гратися, тобто ставати такою, якою вона народилася й від початку мала би бути, якби мешкала у дикій природі. Наприклад, харчі не накладають до годівниці – їх розкладають всією територією вольєра – на спеціальні конструкції, містки, платформи, між гіллям дерев, прикопують у ґрунті. Відповідно, щоб спожити їжу, тварина вимушена активно рухатися, долати перешкоди, розв’язувати певні розумові задачі. Такий тип облаштування умов існування отримав назву «збагачення середовища». До речі, до програм збагачення середовища часто долучаються відвідувачі реабілітаційних центрів: діти зазвичай беруть участь у створенні солом’яних іграшок для бурих ведмедів, замальовують тварин із натури та інше.

Утриманці зазначених центрів проходять також тренінги, які кардинально відрізняються від циркової дресури: тварин привчають до голосових команд кіперів (доглядачів) і підгодовування смаколиками для виконання певних дій – із метою полегшення ефективного обслуговування вольєрів, медичного огляду тощо.

Як стверджує М. Шквиря, робота в реабілітаційному центрі дає змогу, серед іншого, здійснювати наукові дослідження та на практиці застосовувати їх результати. Наприклад, для поліпшення утримання ведмедів у неволі в пригоді стають знання й навички, здобуті при вивченні тих само ведмедів – мешканців природного середовища.

P.S. Долучитися до зоозахисної діяльності може кожен охочий. Якщо Ви стали свідком жорсткого поводження з тваринами (утримання їх у неналежних умовах, кривдження), не будьте байдужими, радить М. Шквиря, зверніться до представників правоохоронних органів, екологічних інспекторів і зоозахисних організацій, що діють у Вашому регіоні. «Не проходьте повз, бо жорстокість до тварин, як правило, призводить, врешті-решт, до жорстокості стосовно людей», – говорить учена.

 

Посилання на відеосюжети:

https://www.youtube.com/watch?v=Pkl4oAgufOk

https://www.youtube.com/watch?v=d2A1C8SIr-w

https://www.youtube.com/watch?v=63WOdhpqvKQ

Більше з цієї ж теми читайте також у публікації М. Шквирі:

https://petrimazepa.com/zoo.html

Матеріали опублікували: Прес-служба НАН України

Mentioned Institutions of NAS of Ukraine:

 

Офіційна сторінка у Facebook

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*

gtag('config', 'UA-85272407-14');